|
Старенька матінко, Живи, як ти живеш. Я ніжно згадую Твою любов невгасну. Та тільки ти Ні краплі не збагнеш, Чим я живу, Що думаю всякчасно. У вас тепер зима. І місячної ночі, Я знаю, ти Помислиш не одна, Немовби хтось Черемхою тріпоче І осипає Снігом край вікна. Матусю! Як заснути в заметіль? У димарі вітри Так тужно завивають. Схотів лягти, А бачиш не постіль, Вузьку труну, І в ній тебе ховають. Неначе тисяча Гундосливих дячків, Співа вона, голосить – Клята хуга! І сніг ляга Кружками п’ятачків, І за труною Ні жони, ні друга! Я над усе в житті Весну люблю. Люблю розлив З його стрімким потоком, Де кожній трісці, Ніби кораблю. Такий розгін, Що не окинеш оком. Лиш ту весну, Що над усе люблю, Я революцією гордо Називаю! За нею Вболіваю і терплю. Її одну Зову я і чекаю! Та ця холодна И капосна планета! II і Сонцем-Леніним Нелегко розтопить! Тому З душею хворою поета Пішов бродяжить я, Бешкетувать і пить. Та буде час, Він прийде, ненько мила! Вона настане, бажана пора! Немарно ми Коло гармат присіли: Хто коло зброї, Хто коло пера. Забудь про гроші ти, Забудь про все. Яка мізерність! Маятня постійна! Таж не корова я, Не кінь я, не осел, Щоби мене Виводили із стійла! Я вийду сам, Коли настане час, Коли пальнуть Над світом буде треба, Тоді вернусь І все куплю для вас: Штани для батька, Хусточку для тебе. А поки – заметіль, І тисяччю дячків Квилить вона, голосить – Клята хуга. І сніг ляга У формі п’ятачків, І за труною – Ні жони, ні друга.
|