|
Дім низький з голубими вікнами, Чи забуду тебе я коли? Бачу надто близькими й привітними Давні роки, що в тінь відійшли. Все мені ще й сьогодні сниться Наше поле і синявість плес Під покровом сіренького ситцю Цих убогих північних небес. Милуватися вже я не вмію Та й не хочу пропасти в глуші, Тільки, мабуть, навіки лелію Ніжну тугу в російській душі. Сивих я полюбив журавлів З їх курликанням, повним печалі, Бо в просторах порожніх полів Вони ситного хліба не знали. Тільки й знали, що зелень і цвіть, Верболози, криві та безлисті, Та погрози в розбійному свисті, Від яких можна легко зомліть. Щоб хотів розлюбити свій дім, Все одно неспроможний навчиться, І під цим дешевесеньким ситцем, Рідний краю, ти в серці моїм. Тим-то днями близькими й привітними Віють роки, що вже відцвіли... Дім низький з голубими вікнами, Чи забуду тебе я коли?
|