Серцем, поете, Співай! Синій ситець повив Небокрай. Рокіт моря доносить Вість: Їх було 26. 26 їх було, 26. Не засипле пісок, Не роз’їсть Тих могил, Де розстріляні всі На 207-й Версті. Там, за морем, гуляє Туман. Глянь, піднявся з піску Шаумян. Над пустелю – кістлявий Стук. Он іще 50 Рук Показали плісняву Кість. 26 їх було, 26. Чи у грудях простріл, Чи в боку, Промовляють: «Нам час до Баку – Ми поглянемо. Поки туман, Як живе Азербайджан». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Місяць динею Котиться вниз. Хвилі в море Відгонить бриз. В ніч таку вони йшли На загин: Розстріляв їх Англійців загін. Комунізм – Знамено свобод. Ураганом скипів Народ. На імперію стали Вряд І селяни, І пролетаріат. Там, в Росії, Підняв свій бич На дворянство Суворий Ілліч. А на Сході, катам На злість, Їх було 26. Не забудеться нам Повік Той лихий 18-й рік. Звідусюди Буржуй і пан Обстрілювали Азербайджан. І комуну удар Спіткав. Не встояв цей край – Упав, Та страшніша для всіх Була вість Почути Про 26. У блискучі піски, Як лоск, Повезли їх За Красноводськ. Хто від шаблі Чи кулі в виску – Всіх поклали на жовтім Піску. 26 їх було, 26. Не засипле пісок, Не роз’їсть Тих могил, Де ростріляні всі На 207-й Версті. Там, за морем, гуляє Туман. Глянь, підвівся з піску Шаумян. Над пустелю – кістлявий Стук. Он іще 50 Рук Вилізають, здолавши Злість. 26 їх було, 26. . . . . . . . . . . . . . . . . Ніч сьогодні немов У вінку. Їхні тіні встають Над Баку. Тіней тих над Баку 26. Хай ця пісня про них Розповість. То не вітер шумить, Не туман. Чуєш, як промовля Шаумян: «Джапарідзе, Чи я осліп, Глянь: в руках робітничих Хліб. Нафта – чорна, Мов кров землі. Паровози кругом... Кораблі... В кораблях, поїздах – Бачу я – Наша зірка червона Сія». Джапарідзе дому: «Так і є. Все це сили мені Надає. Певно, взяв робітничий Клас Цупко в руки свої Кавказ. Місяць динею Котиться вниз. Хвилю в море Відгонить бриз. В ніч таку ми пішли На загин. Розстріляв нас Англійців загін». Комунізм – Знамено свобод. Ураганом скипів Народ. На імперію стали Вряд І селяни, І пролетаріат. Там, в Росії, Підняв свій бич На дворянство суворий Ілліч. А на Сході, катам На злість, 26 їх було, 26. . . . . . . . . . . . . . . . Ніч поволі синіє, Зника. Рідних тіней говірка Змовка. Хто з пробитим чолом, Хто з грудьми Повертався До Ахч-Куйми... Серцем, поете, Співай! Синій ситець повив Небокрай... Рокіт моря доносить Вість: 26 їх було, 26.
|