|
У книзі цій, видавцю милий, Чуттям новим я віддаюсь, Збагнути вчусь комуни силу, Що на диби зметнула Русь. Хай часом хрипло і невміло Шептав паперу олівець, Душа не завжди розуміла Святковий дзвін людських сердець. А ти уявою живою Рядків моїх відчуєш лад; Не пишуть мовою старою У тім краю, де влада Рад. І не осудиш досвід смілий, Ці спроби звівши нанівець. Тому так хрипло і невміло Шептав паперу олівець.
|