Дивлюсь на тебе і я зблід,
Яка то біль, яка то жалість,
Мабуть, лише вербова мідь
Обом у вересні зосталась.

Вже рознесли чужі вуста
Твоє тепло та трепет тіла,
І мрячить дощик не з проста
З душі, що трохи омертвіла.

Та що ж! Я не боюсь його,
Бо інша радість вже відкрилась,
Та не лишилось нічого,
Лиш жовтий тлін та його сирість.

Себе я також не зберіг
Аби життя було як свято,
Як мало пройдено доріг,
Помилок зроблено багато.

Смішне життя, смішний розлад,
До нас було і буде після,
Засіяний, як цвинтар, сад
В берез обглодані вже вістря.

Також відцвітемо і ми,
Не гомоніти гостям саду...
Квіток нема серед зими,
Тоді без них вже дати раду.
Жанетта Акімова2021