|
Дорога, присядьмо поряд, В очі глянь мені, як другу. Почуттів під тихий погляд Хочу чути завірюху. Позолота ця осіння, І ця прядка кіс білястих – Все з’явилось, як спасіння Неспокійного гульвіси. Я давно мій край оставив, Де цвітуть луги і хащі. У міській і гіркій славі Жити я хотів пропащим. Я хотів, відвикло б серце Пам’ятати сад і літо, Де під жаб’ячий дзвін скерцо Я зростив себе поетом. Там тепер така ще осінь... Клен і липи в вікна влазять, Гілки лапами заносять, Тих шукають, хто у згадці. Їх давно нема на світі. Цвинтар, місяць з неба в млості На хрестах промінням мітить. Ми до них й прийдемо в гості. Відживемо всі тривоги, Перейдемо під ті ж кущі. Хай хвилясті всі дороги Тільки радість ллють живущим. Дорога, присядь же поряд, В очі глянь мені, як другу. Почуттів під тихий погляд Хочу чути завірюху.
|