|
Люба, сядь зі мною поруч. Глянь мені, як другу, в очі. В тихім плесі твого зору Бурю я відчути хочу. Позолота ця осіння, Пасмо кіс твоїх білясте – Все з’явилось, як спасіння, Щоб гульвісі не пропасти. Я покинув край ласкавий, Де цвітуть гаї і луки, У міській хотів я славі Потопити дні розлуки. Я хотів, щоб у поета Стали спомини глухіші, Як під жаб’ячі куплети Вчився він писати вірші. Знов там осінь коло вікон... Клен і липи до кімнати Закидають руки-віти, Щоб знайомих відшукати. Їх давно нема на світі. Тільки місяць з високості На хрестах промінням мітить, Що і ми прибудем в гості. Що, відживши всі тривоги, Ми під ці перейдем кущі, Що з хвилястої дороги Радість п’ють лише живущі. Люба, сядь зо мною поруч. Глянь мені, як другу, в очі. В тихім плесі твого зору Бурю я відчути хочу.
|