|
Всякій долі одна ознака Провіщає і пекло і рай. Як не став би поетом я змалку, Вправний був би з мене злодій і шахрай. Худорлявий і низькорослий – В кожну бійку, мов шило, встрявав, Часто, часто роз’ющеним носом Я у хаті своїй поставав. І назустріч рідненькій матусі, Хоч хопав мене біль за живе, Говорив: я об камінь спіткнувся, Це до завтра усе заживе. А тепер, коли пригасила Жар-вогонь кип’яткова в’язь. Невгамовна нестримна сила Із поем моїх піднялась. Вірш вирує в душі, наче брага, А з рядків і на мить не зника, Відчайдушна колишня відвага. Забіяки і смільчака. Поспіваю нестримний і гордий, Крок у крок за життям поспішать Як раніше мені били в морду, То тепер у крові душа. І уже не своїй матусі, А у набрід, що гучно реве, Говорю: я об камінь спіткнувся, Це до завтра усе заживе.
|