|
Все підвладне в житті прикметам, Чим хто мічений, – розбирай. І якби я не вдавсь поетом, – Був би злодій або шахрай. Худорлявий та низькорослий, Між хлоп’ятами заводій, Часто, часто з розбитим носом Я додому вертавсь тоді. І назустріч наляканій мамі Крізь скривавлений рот цідив: «То дарма! Я спіткнувся об камінь. Це загоїться... півбіди». І тепер ось, коли осіла Днів гарячих нуртлива в’язь, Та ж нестримна, зухвала сила На поеми мої пролилась. Щирозлота словесна сяйність, Глянь – і в кожнім рядку сповна Відбивається та ж завзятість Розбишаки і пустуна. Йду я, гордий від гуку-крику, Крок в новітнє й мене привів... Та раніш мене били в пику, А тепер вся душа в крові. І кажу я уже не мамі, А в той регіт, у хміль і дим: «То дарма! Я спіткнувся об камінь. Це загоїться... півбіди».
|