|
Закружляло листя золотаве, метеликами тихо мерехтить; здаеться, з рожевого ста́ву до зі́рок за мить злетить. Я сьогодні люблю синій вечір і осінній мене вабить діл. Кинув підліток-вітер на плечі білокорій березці поділ. Прохолода в душі й на долині; сині сутінки гу́ртом овець хвірткою до саду тихо линуть, дзенькне й завмирає бубонець. Ще ніколи я так бережливо не вслухався в розумне життя. Добре бу́ло б вербовою зливой пірнути у рожеве небуття... Було б добре, радіючи стогу, писком місяця сіно жувати... Де ти, втішна та бажана змога, вселюблячи, нічого не бажати?
|