|
Л. М. Старку 1Гей ви, раби, раби! Черевом в землю влипли ви. Місяця нині з води Коні випили. Зорі, як листя, ллються В ріки на наших полях. Хай живе революція На землі і на небесах! Кидаєм душі бомбами, Сієм хурделичний свист. Нащо нам слина іконна В наші ворота в вись? Нас не злякають горили Білих ворожих полків. Світ на розправлених крилах Мчить до нових берегів. 2Коли буде сонце В змові з ними разом, – Ми його піднімем На багнети зразу. Коли буде місяць Їхнім щирим другом, – Ми його камінням З неба – та в яруги! Розметем всі хмари, Всі дороги змісим, Землю до веселки Бубонцем підвісим. Хай сира землиця Піснею лунає Про гаї і доли Голубого краю. 3Солдати на ратному полі – Над шанцями смерчі летять. Хто хоче братерства і волі, Не страшно тому й помирать. Ставайте стіною тісною! Кому ненависний туман, Той сонце дістане рукою І зробить собі барабан. І піде на людні дороги, Заклично шукатиме сил На тіні церков і острогів, На білу отару горил. Почують калмики й татари В тім кличі надію віків І хмар почорнілі отари Підпалять хвостами корів. 4Перемога все ж за нами! Нас нові причали ждуть. Білі хвилі пазурами Золоті піски шкребуть. Вал останній наступає, Скоро бризне сріблом струн. Серце свічкою засяє На великодні комун. Ми йдемо світи з’єднати, Ідемо шляхом новим. І горил хмарина клята Пилом тане сніговим. Ми йдемо, а там, з-за хащів, Крізь завію і туман Наш небесний барабанщик Б’є у сонце-барабан.
|