|
Дощ проплакав, пронесло стихію, Грім весняний стих. Сумно нам, Єсеніне Сергію, Очі підвести... Сумно слухать під небесним древом Змах незримих крил: Не розбудиш співом ти рожевим батьківських могилі Прив’язало, обложило слово Даль твоїх часів. Не в блакиті, а в томах пудових Продзвенить твій спів. Хтось присяде, хтось розправить плечі, Витягне персти, Твій близький комусь червоний вечір, Тільки зайвий ти. Сколихне він Брюсова і Блока, Інших стермосить, Та зі сходу встане синьоокий Той же день і мить. Не змінить пісням земного лику... Те, що пророста, Прикувало вже твої навіки Пурпурні вуста. І навік простяг холодні длані Твій Пілат з вершин. Ілі, Ілі, лама савахфані, Дай мені спочин.
|