|
На розтрощеній нозі пришкандибала, Край нори згорнулась калачем. Кров, як прошва, сніг обмежувала Під її дрімотливим лицем. Все їй марився в колючім димі постріл, Лісові в очах гойдались мочарі. Із кущів рвонувся вітер гострий І сипнув дзвінкий болючий шріт. Як жовна, над нею мла металась, Мокрий вечір червонів і тав. Голова тривожно піднімалась. І язик на рані застигав. Жовтий хвіст на сніг упав пожаром, На губах – моркв’яна пріль терпка... Пахло чадом глиняним і гаром, А в ощул сочилась кров липка!
|