|
Чорна, орошена потом рілля, Ти і любов, і тривога моя! Вийду на озеро в синій розмай, Диха вечірньою тишею край. Сірими копами – в ряд курені, Хвиля гойда очерет в тишині. Кров’ю багать тагани залило. Місяць ховає у хмизі чоло. Тихо навпочіпки в краплях зорі Слухають діда гуртом косарі. Десь од ріки на привілля лугів Лине рибалок дрімотливий спів. Оловом сяє болотяна даль... Пісне тужлива, ти – руська печаль.
|