|
Краю мій покинутий, Краю мій, пустир, Тиша над хатинами, Ліс та монастир. Сінокіс некошений, А хатин – лиш п’ять. Стріхи перекошені Тонуть в зірну гать. Під соломи ризою Крокви зіп’ялись. Поміж цвіллю сизою Сонця переблиск. Б’є у вікна, стелиться Вороння крилом. Черемшин метелиця – Помах рукавом. Наче казка, росами Доля перейшла. Що ж тобі тут, босому, Шепче ковила?
|