|
Сипле білим снігом черемшина, Цвітом росянистим зелень вкрита. Зграя по ріллі блука грачина, Зупиняється, де паростками жито. Никнуть-схиляються трави шовкові, Пахне смолисто красуня сосна. Вголос кричу я лукам і діброві, – Я очманілий тобою, весна! Звісточки світлі розвіюють сумнів, Тішуся ними – душа оживає. Про наречену усі мої думи, Пісню про суджену серце співає. Не зупиняйся, сніжи, черемшино. Друзі пернаті, співайте у кронах. Цвіт розстелю цей біляво-невинний Полем пінистими брижами-гронами.
|