|
Виткалось на озері сяйвочко зорі, У гаю зі дзвонами плачуть глухарі, Десь ридає вивільга у своїм дуплі... А мені утішно так, томно на душі. Знаю: вийдеш присмерком за кільце доріг – Сядем на травиченьку – прямо попід стіг. Зацілую доп’яну та зімну, як цвіт – Хто хмільний від дотику, забуває стид. Ти сама під чарами скинеш шовк фати, І тебе розпалену віднесу в кущі... І нехай зі дзвонами плачуть глухарі – Є веселі спомини вранці на зорі.
|