|
Виткала на озері полотно зоря. У вечірніх сутінках чути глухаря. Десь тривожно вивільга плаче у дуплі. А мені не плачеться – серце у теплі. Знаю, що ти вийдеш за кільце доріг, Рахувати зорі сядемо під стіг. Зацілую так, щоб у очах пітьма, Як хмільний від радості – осуду нема. Довго дивуватимусь я твоїй красі... І фата блищатиме в ранішній росі. Хай собі надалі плачуть глухарі – З сумом я радітиму завтрашній зорі.
|