Виткалось на озері полум’я зорі. У гаю, пліткуючи, плачуть глухарі. Десь ридає іволга, схована в дупло. А мені не плачеться – світлом пройняло. Знаю, вийдеш ввечері ген за круг доріг, В горстки свіжі сядемо під сусідній стіг. Хмільно цілуватиму, вимну наче цвіт, П’яного від радості не ославить світ. Ти сама під ласками скинеш шовк фати, У кущах до розсвіту будем я і ти. І нехай, пліткуючи, плачуть глухарі. Є жура утішена полум’ям зорі.
|