|
Виткалось над озером полум’я зорі, А в бору видзвонисто плачуть глухарі. Десь голосить вивільга в схованці-дуплі, Лиш мені не плачеться – не беруть жалі. Знаю, вийдеш ввечері за розгін доріг, Сядем непомічені під сусідній стіг. Зацілую доп’яну, наче цвіт, зімну – На хмільного з радощів не складуть вину. Скинеш ти, голублена, шовк фати мерщій, Занесу безпам’ятну на всю ніч в кущі. І нехай видзвонисто плачуть глухарі, Є весела тугонька в полум’ї зорі.
|