|
Незримо мовиш, як хатній дим, Молюся серцем тобі тремким. Вівсяним ликом живлю я дух, Життя порадник і тихий друг. Руду від сонця світло прийма, Одвічній правді назви нема. Веде лік часу клепсидра мрій, Та но́вих крапель долив ти їй. В полях незримих ростуть слова, Змішались думи і ковила. На дужих згинах підня́тих рук Церкви будує умілець звук. Душі утіха – твій м’яти цвіт, Свій на пороші узріти слід. Та красивіша смиренність тих, Під дзенькіт крил хто уклінно стих.
|