|
Твій глас – ледь чутний, як хатній дим. Похилим серцем молюсь пред ним. Вівсяним ликом свій живлю дух – Життя хранитель, незримий друг. Рудою сонця цвітуть світи, Одвічній правді тут прорости. Стікає часом пісок надій, Ти сім’ям свіжим поля засій! Спіліють в нивах німих слова: Впереміж – думи, ковиль-трава... На дужих стеблах творящих рук Храмину світу звиває звук. Душа радіє по цвіту йти, В снігу відбитки – сліди, світи... Та вище стихлий, уклінний пал, Що дзвоном крил до душі припав.
|