|
Твій глас незримий, як в хаті дим. Молюся серцем тобі простим. Вівсяним ликом годую дух, Життя порадник і тихий друг. Світ сіє сонце рудою дня. Правічній правді чи є ім’я? Віки рахує пісок із мрій, Але додав ти нових надій. В незримій ниві ростуть слова, Змішались думи та ковила. На дужих згинах здійнятих рук Церкви будує творитель звук. Є радість в душах – твій м’яти цвіт, Свій на пороші вбачати слід. Та краще послух – як пал у пил, тих, що схилились до дзвону крил.
|