Де дрімає таємниця, Нетутешні є поля, Моя доля – це в’язниця, На горах твоїх земля. Хоч широкі твої води, Як і вітру помах крил, Та століття твої й роки, Затуманив біг світил. Не мене ти цілувала, Не тебе призначив рок, Доля шлях підготувала, Мій до Сонця та зірок. І спочатку приказала, Полетіти в тьму німу, Й все що мав я відібрала, Не лишивши нікому. Щоб в душі твоїх віконцях, Розірвавши тьму ночей, Запалив два нових сонця, Незгасаючих очей.
|