Розгулялась хуга, Стука вітер в стіни. Нагинає туго До землі ялини. А в шибки сніжинки З вітром срібно б’ються, Тануть, і сльозинки Вниз прозоро ллються. І комусь жаління Вітер шле й лютує, Весь у білій піні: Хтось його не чує. А в віконні рами Б’є сніжинок зграя Й, танучи, сльозами По шибках стікає.
|