|
За горами, за жовтими долами Простяглася вервечка хатин. Бачу ліс і призахідне полум’я, Та повитий кропивами тин. Де зрання над церковними банями Голубіють небесні піски, І ясніє травою й зітханнями Від озер вітерець шелесткий. Не за співи весняні розложисті Дорога мені ця просторінь. Я люблю журавлино, знеможено Монастир на високій горі. Кожен вечір, як синь затуманиться, Як повисне зоря на мосту, Ти ідеш, моя бідна прочанице, Уклонитись любові й хресту. Смирний дух монастирського жителя, Спрагло слухаєш ти єктенью, Помолися ж бо лику спасителя Про загублену душу мою.
|