|
Думками в вечорі червоному дорога, Мов крізь туман кущі горобини. Хатиночка щеле́пою порога Жує м’якуш пахучий тишини. Осінній холод ніжно й безголосо Крадеться млою у вівсяний двір; Крізь скла блакить дитя жовтоволосе На галок гру спромінює свій зір. Повітку осява, обнявши грубу, Зола зелена із рожевої печі. Когось нема, і вітер тонкогубий Шепоче про загублених в ночі. Комусь вже п’ятами не м’яти в гаю Лист ще́рблений і золото трави. Зітхання, дзвоном що худим пірнає, Цілує дзьоб чубатої сови. Хмарніє. В стайні спокій й сонна втома, Слизький дорога візерує білим рів... Ячмінна ніжно охає солома, Що висне з губ киваючих корів.
|