|
Про красний вечір думає дорога, Кущ горобини в млості глибини. Старої хати щелепа порога Жує пахку м’якушку тишини. Осінній холод лагідно і тихо З пітьмою входить на вівсяний двір; Крізь синь скляну хлопчина жовтокосий Прогледів очі на галчиній грі. Із димаря навісові на плечі Золу зелену ллє рожева піч. Когось нема і тонкогубий вечір Про когось шепче, що розтанув в ніч. Комусь не м’яти п’ятками в дібровах Опалий лист і золото трави. Зітхання липке лине дзвоном кволим, Цілує дзьоба пильної сови. Густіє мла, в хліві спокій і втома, Дорога біла красить слизький рів... Ячмінна ніжно охкає солома, Звисає з губ киваючих корів.
|