|
Світ жорстокість не здолав ще й досі, Мабуть і не дуже вже хотів... Ріже, ріже серп важке колосся, Як під горло ріжуть лебедів. Наше поле здавна так знайоме. Далиною в серпні аж дріжить. Перев’язують в снопи солому – Кожен сніп, як жовтий труп лежить. На возах їх, як на катафалках, Повезуть.в могильний склеп-овин Як діякон на кобилу гаркне, Злий візник, віддавши смерті чин Їх з возів знімають обережно, І здіймаючи ціпами пил, Зернятка-кістки з них, як належно, Вибивають із худеньких тіл. І нікому в голову не стане, Що солома – це та ж сама плоть. Буде млин, мов людожер, зубами Зернятки у мелево молоть. Перейдуть у припічку побої, Грубощі жінців в духмяний сік. М’ясо житне стане в шлунках гноєм І отруїть люттю всіх навік. І свистить країною, мов осінь, Вбивця, що лишає нас надій, Відтого, що ріже серп колосся, Як під горло ріжуть лебедів.
|