|
Хай іншим випита. Утім, залишилось мені по ньому Волосся кришталевий дим Твоїх очей осіння втома. Літа осінні! Ця пора Цінніш од весен полум’яних. Ви до вподоби устократ Моїй, поетовій уяві. Ніколи серцем не брешу, І на усі слова пихаті Без болю, щиро Вам скажу, – Покинув я бешкетувати. Вже час залишити, авжеж В минулім бунтівну відвагу, Бо серце сповнила до меж, Немов полин похмільна брага. Уже й мені задзеленчав У шибу вересень багряний, Щоб готувався я, стрічав Його розмірену появу Багато з чим тепер мирюсь Уже без примусу, без втрати. Інакша видається Русь, Інакші – цвинтарі і хати Так чітко я дивлюсь навкруг Та бачу ось отут чи десь там, Лиш ти єдина, сестро-друг, Могла йти поруч із поетом. Лишень Тобі одній би міг, Плекаючи любов, що маю, Розповісти про сум доріг І про бунтарство, що минає.
|