|
Ти іншим випита, бог з ним, Мені дісталося. Дісталось: Твого волосся скляний дим І втома, в очі що закралась. О, вік осінній! Він мені Дорожче юності і літа. Я вдвічі тану по тобі В уяві збуреній поета. Ніколи серцем не збрешу, І через це на голос чванства Без примхи впевнено кажу, Що я прощаюсь з хуліганством. Бешкетування відреклось І нескореної відваги, Давно вже серце напилось Крові так зцілющої браги. Мені в віконце погукав Червоний вересень лозою, Щоб я сердегу зустрічав З його простецькою ходою. Тепер багато з чим мирюсь, Завжди без примусу й без втрати. Перед очами інша Русь, І інші – цвинтарі і хати. Прозоро я дивлюсь навкруг, Чи там, чи тут, чи десь я бачу, Що ти одна, сестра і друг, Повірила б поета плачу. Що я б тобі одній лиш міг, І не сприймай за панібратство, Мій спів про присмерки доріг І про зів’яле хуліганство.
|