|
То ж співай. На проклятій гітарі Пальці скачуть твої в напівкруг. Захлинутись би в цьому угарі, Ти останній, єдиний мій друг. Не дивись на її зап’ястя І волосся, що ллється, мов шовк. Я шукав у цій жінці щастя, Та погибель я в ній знайшов. Я не знав, що любов – зараза. Я не знав, що любов – чума. Лиш поглянула – і одразу Хулігана звела з ума. То ж співай. Нагадай колишні Дні, що вже відлетіли вдаль. Хай гуляє вона із іншим, Молода і красива шваль. Зачекай. Я її не картаю. Зачекай. Я її не кляну. Дай тобі я про себе зіграю Під басову оцю струну. Ллються дні, мов рожеве сяйво. В серці слів золотих сума. Не одну я дівчину звабив, І жінок багатьох обнімав. Так! Є правда гірка землі, Я підгледів дитячим оком, Як за чергою кобелі Лижуть суку, що сходить соком. І чого б я її ревнував. І навіщо тужити гірко. Бо життя в нас – обійми й шал. Бо життя наше – ковдра й ліжко. То ж співай. І нехай фатальна Вже чатує біда навкруг. Ти печалі пошли подалі... Я ніколи, мій друже, не вмру.
|