Не дивись на мене з прокляттям, Я зневагу свою не таю, Не втішаюсь очей я багаттям, Не сподобав я ласку твою. Маниш ти мене щастям синиці, Вигляд твій, погляд мій веселить, Ти прикинулась мертвою лисицею, Чорний крук вже до тебе летить. Ну, лови, я тебе не злякаюсь, Лиш би жар твій, швидко не згас, В лід моєї душі спотикались, Твої сестри по духу, не раз. Не тебе я кохаю, чарівна, Ти лиш тінь, лиш примара її, У душі моїй править, царівна, Я згорів, в її серця вогні. Серед інших вона не примітна, І на вигляд, холодна як лід, Чарівниця, легка та тендітна, Збаламутила душу як слід. Ось таку навряд одурманиш, Не захочеш іти, полетиш, Ну а ти, навіть серце не раниш, Бо душею своєю мовчиш. Тільки знай, хоч тебе зневажаю, Все ж відкриюсь тобі на віки, Що якби не було ні пекла, ні раю, Ми б придумали їх, від журби.
|