Співа зима, гукаючи,
Кошлатий гай люляючи
Сто дзвоном сосняка.
У даль, промінням зорану,
Пливе в далеку сторону
Отара хмар пухка.

А у дворі метелиця,
Мов килим білий, стелиться,
Холодна ж бо вона.
Горобчики грайливії,
Мов дітки сиротливії,
Притислись край вікна.

Так тяжко їм від холоду,
Од втоми і од голоду,
Що убива живе.
Й вони докупи горнуться,
А хуга б’є в віконниці
І люто так реве.

Пташки дрімають ніжнії
Під вихори ці сніжнії
Край мерзлого вікна.
І сниться їм, замученим,
З теплом життя розлученим,
Вся у квітках весна.
Володимир Сосюра?