Співа зима, гукаючи, Кошлатий гай люляючи Сто дзвоном сосняка. У даль, промінням зорану, Пливе в далеку сторону Отара хмар пухка. А у дворі метелиця, Мов килим білий, стелиться, Холодна ж бо вона. Горобчики грайливії, Мов дітки сиротливії, Притислись край вікна. Так тяжко їм від холоду, Од втоми і од голоду, Що убива живе. Й вони докупи горнуться, А хуга б’є в віконниці І люто так реве. Пташки дрімають ніжнії Під вихори ці сніжнії Край мерзлого вікна. І сниться їм, замученим, З теплом життя розлученим, Вся у квітках весна.
|