|
Знову п’ють тут, і б’ються, і плачуть, Журба ллється у пісню якусь, Проклинають свої неудачі І московську знов згадують Русь. Та я й сам похиливсь головою, Заливаю тут очі вином, Щоб не бачить роки, у запою, І хоч хвильку потішитись сном! Де поділось, віками утрачене – Травні чисті, ті дні голубі! Чадом тхне тут давня мертвячина, В цій пропащій запійній гульбі! Ех, сьогодні так весело росам! Самогонного спирту ріка! Гармоніст із проваленим носом, Їм горланить про Волгу й Чека! Щось погане в узорах безумних, Непокірне, в крикливих словах, Шкода їх – молодих нерозумних, Що згубили життя згоряча! Де ж ви є, що пішли так далеко? Чи ж промінням достатьно сіяв? Гармоніст схопив сифіліс легко, У киргизських степах пригуляв! Ні! Таких не зім’ять, не розсіять! Легковажність – гнилизна дала! Ех, Росія моя ...Роз-сія... Азіятська моя сторона!
|