|
Знову п’ють тут, і б’ються, і плачуть Під гармоніки жовту журу. Проклинають свої невдачі І московську пригадують Русь. Я і сам опустився поволі, І вином хочу сліпи залить, Щоб у вічі не бачити долі, Відвернути думки хоч на мить. Всі щось втратили безповоротно. Травню синій! Червнева блакить! Чи не тим отак духом мертвотним Над пропащим розгулом чадить? Ах, сьогодні так весело росам, Самогонного спирту – ріка, Гармоніст із проваленим носом Їм про Волгу співа й про Чека. Зле щось в поглядах цих божевільних, Непокора... пече їм уста. Жаль їм юних, дурних, що безцільно І спрожогу згубили життя. Де ж ви ті, що вас даль вкрила млою? Чи наш промінь вам шлях освітив? Гармоніст спиртом сифіліс гоїть, Що в киргизьких степах підхопив. Ні! Таких не скорить, не розсіять. Відчайдушність їм гниллю дана. Гей, Росіє моя... Рос... сіє... Ти азійська моя сторона!
|