|
«Прощай!» – говорить цвіт мені Пелюстками слова пророчі. «Твої вже не побачать очі Любові в рідній стороні!» Ну що ж, кохана, не журись, Я бачив сонце й землю бачив І, певен, строк оцей колись, Хтось кожному пре дрік, призначив. І з того, що мені болить, Що усвідомив, добрі люди, Я стверджую – за кожну мить, Що все ще, неодмінно, буде. Не все одно: хтось прийде знов, Журба – нікого не здолає, Тобі, кохана, про любов Новий коханий – заспіває. І, може, в тиші самоти Чи знов, як хтось тебе пригорне, Іще колись згадаєш ти Моє цвітіння неповторне.
|