|
А квіти шепотять – прощай, Голівки хилять, ніби плачуть, Що їх і милу, й отчий край Уже я більше не побачу. Моя кохана, ну, і що ж! Все бачив я і звідав землю, І цей уже могильний дрож Як певну ласку я приємлю. Життя навчивсь я розуміть, Хоч з усміхом проходив мимо, – То й говорю, що кожна мить В бутті буває повторима. І хай не я, а хтось другий Вже по мені, уже пізніше, Залишеній і дорогій Пісні, закоханий, напише. І серце в тебе спалахне – Нові ж мотиви, ритми, рими... Згадаєш, може, і мене, Немовби квіт неповторимий.
|