|
Шепочуть квіти – прощавай, Голівки хилячи на доли, Що вже не стрінуться ніколи II лине і отчий край. Ну що ж, кохана! Ну то й що ж! Я бачив їх і долю краю І цю нову могильну дрож, Як давні любощі, приймаю. Тому, що я збагнув життя, Пройшовши з усміхом повз нього, Я говорю, що вороття Для всього настає земного. Полюбить інший – не біда, Колишній не загине з туги, А їй ще кращих насклада Пісень отой, що прийде, другий. І, в ті заслухавшись пісні, Уже його вона пригорне, Та зрине спомин по мені, Як щось до болю неповторне.
|