|
Я пам’ятаю, люба, пам’ятаю сяйво твого волосся. Із серця тебе вириваю, як з ниви нестигле колосся. Пам’ятаю осіннії ночі: шурхотіли березові тіні; в сяйві місячнім – твої очі... Дні короткії, ночі – безмірні. Пам’ятаю, мені говорила: «Промайнуть голубії літа; приголубить тебе інша мила, бо кохання – як в річці вода...» А сьогодні квітуюча липа нагадала душі моїй знов, як же ніжно тоді я сипав на пасма твої квіти-любов... Захолонути серце не хоче: когось зі смутком пригортаю, та твої мені видяться очі і тебе я завжди пам’ятаю!..
|