|
Кохана! Сіяння волосся я пам’ятаю твого. Залишить тебе довелося. Мені дуже важко було. Осінні згадаю я ночі, березовий шурхіт тіней. Тоді вже були дні коротші. Та місяць світив ще і ще. Згадаю, як ти говорила: «Промчаться блакитні роки, і зовсім забудеш, мій милий, мене, мабуть, з іншою ти». Сьогодні ця квітнуча липа мені нагадала все знов – на пасма кучериків сипав той квіт, наче власну любов. І серце не в силах схолонуть, кохає когось, та сумне. Так ніби улюблену повість, пригадує все ще тебе.
|