|
Я згадую сяйво волосся, І сльози, й тремтіння повік. Нелегко мені довелося Тебе полишити навік. Прощались осінньої ночі В березах, де лист шелестів. Хоч дні вже ставали коротші, Та місяць нам довше світив. Пригадую, ти говорила: «Півроку чи рік промайне, І витіснить дівчина мила, Із серця назавжди мене». Сьогодні уквітчана липа Забути мені не дає, Як ніжно колись я сипав Квітки на волосся твоє. І хай розвела випадковість Подій і життя течія, Тебе, як улюблену повість, Із іншою згадую я.
|