Ти мене ні краплі не кохаєш,
Чим тобі я в душу не запав?
Від бажання хтиво, видихаєш,
Найсолодшу в світі із потрав.

Незрівнянна, в душу що запала,
Причинила серцю, стільки мук,
Розкажи скільком тепло відала,
Скільки пам’ятаєш губ і рук.

Знаю я, що їх було немало,
Та були вони лишень в душі тіні,
Багатьом себе ти дарувала,
Як сьогодні віддаєш мені.

Скрізь туман очей напівзакритих,
Знаю я, думками ти ще з ним,
І вдихнувши, швидко роблю видих,
Із душі, я твій солодкий дим.

Наша пристрасть, хоч є роковою,
Все ж горить пожаром нетривким,
Доля жартома звела з тобою,
Все пройде, в життя неспинний плин.

Ти підеш, сама себе шукати,
Розчинившись в безколірних днях,
Ранок разом нам не зустрічати,
На життя неспинних швидкостях.

І коли із іншим в ресторані,
Погляд твій, спіймаю мимоволі,
Не проснеться біль в закритій рані,
І коханням не стурбує долі.

І стиснувши мимоволі плечі,
Погляд опустивши різко в низ,
Скажеш мені тихо «Добрий вечір»,
Відповім я «Добрий вечір, miss».

І ніщо вже душу не стурбує,
Не заставить плавитись в вогні,
Згасле полум’я знов доля не роздує,
Раз кохати, нам дано в житті.
Юрій Федик2012