Ти мене ні краплі не кохаєш, Чим тобі я в душу не запав? Від бажання хтиво, видихаєш, Найсолодшу в світі із потрав. Незрівнянна, в душу що запала, Причинила серцю, стільки мук, Розкажи скільком тепло відала, Скільки пам’ятаєш губ і рук. Знаю я, що їх було немало, Та були вони лишень в душі тіні, Багатьом себе ти дарувала, Як сьогодні віддаєш мені. Скрізь туман очей напівзакритих, Знаю я, думками ти ще з ним, І вдихнувши, швидко роблю видих, Із душі, я твій солодкий дим. Наша пристрасть, хоч є роковою, Все ж горить пожаром нетривким, Доля жартома звела з тобою, Все пройде, в життя неспинний плин. Ти підеш, сама себе шукати, Розчинившись в безколірних днях, Ранок разом нам не зустрічати, На життя неспинних швидкостях. І коли із іншим в ресторані, Погляд твій, спіймаю мимоволі, Не проснеться біль в закритій рані, І коханням не стурбує долі. І стиснувши мимоволі плечі, Погляд опустивши різко в низ, Скажеш мені тихо «Добрий вечір», Відповім я «Добрий вечір, miss». І ніщо вже душу не стурбує, Не заставить плавитись в вогні, Згасле полум’я знов доля не роздує, Раз кохати, нам дано в житті.
|