|
Ти мене не любиш, не жалієш, Не голубиш поглядом очей, Пристрастю розпалена, ти млієш Опустивши руки на плече. Молода, з чуттєвими устами, Я тобі не ворог і не друг. Розкажи, скількох ти пригортала? Скільки уст ти знала? Скільки рук? Знаю я – вони пройшли, як тіні, Не зігрівшись у твоїм вогні. В багатьох була ти на колінах, А тепер сідаєш і мені Ти в задумі опустила вії, Інший хтось думки заполонив, Я і сам далеко десь у мріях, Я також тебе не полюбив. Ти цей шал не називай судьбою, Струн душі твоєї не торкнусь, – Випадково стрівся я з тобою, З усміхом, спокійно розійдусь. Ти ж своїм шляхом ітимеш далі В сумоті безрадісності днів, Тільки нецілованих не зваблюй, Не запалюй тих, хто не горів. Якось на прогулянці розмову З іншим ти вестимеш про любов, Вийду й я назустріч випадково, І з тобою стрінемося знов. І до іншого подавши плечі І схиливши голову униз, Ти промовиш тихо: «Добрий вечір!» Відповім я: «Добрий вечір, miss». І ніщо душі не потривожить, І ніщо не кине в дрож мене, – Хто любив, любить уже не зможе, Хто згорів, уже не спалахне.
|