|
Так! – Вже вирішено, що наза́вжди, Рідний край мушу я залишить, Вже не будуть листям крилатим, Наді мною тополі дзвеніть. Низька хата без мене осунеться, Мій собака старий давно здох, На московських покривлених вуличках, Видно згинуть звелів мені Бог. Покохав я це місто в’язове, Що обрюзгло й одряхло в віках, Тут спочила дрімотна азія, На його золотих куполах. А коли вночі світить місяць, Коли світить він чорт знає як, Я похнюпивши голову плентаюсь, У знайомий шинок до друзяк. Шум i галас в тім лігві жахливім, Усю ніч до світанку гримить, Я повіям читатиму вірші, I з бандитами спирт буду пить. Калатає серце все швидше, I язик що попало верзе, «Я пропащий як ви такий же», Вже назад вороття не буде. Низька хата без мене осунулась, Мій собака старий давно здох, На московських покривлених вуличках, Видно згинуть звелів мені Бог.
|