|
Сестрі Шурі В цьому світі я лиш перехожий, Ти – весела – рукою махни. Сяйво місячне з ласкою схоже – Місяць теж, як привіт з далини. Вперше місяцем я зігріваюсь, До душі прохолода німа, Й знов живу я, живу й сподіваюсь На любов, що її вже нема. Це зробила нам паша рівнинність, Просоліла з пісків, дорогі, І зім’ята чиясь там невинність, І комусь рідна туга-нудьга. І довіку тому не втаїти, Що не порізно, не в самоті Довелось цю вітчизну любити Нам одною любов’ю в житті.
|