|
Сестрі Шурі У цім світі я лиш перехожий, Веселенько махни мені ти. Сяйвом тихим і лагідним може І осінній вже місяць світить. Це я вперше від місяця гріюсь, Вперше холод мене зігріва, І я знову живу і надіюсь На любов, що її вже нема. Спричинила це наша рівнинність, Вся посолена біллю пісків, І чиясь геть зім’ята невинність, І комусь рідний смуток без слів. Тож довіку мені не втаїти, Що не порізно, не в безголось – Нам одною любов’ю любити Цю Вітцівщину довелось.
|