|
Стомився я в своїм краю. О, гречок далеч невідома! Покину хижку я свою І злодієм піду бездомним. І через поле, через луг Зайду кудись нежданим гостем. І за халяву любий друг Про всяк на мене ніж нагострить. Навколо далі осяйні, В промінні жовтому дорога. І та, що бачиться у сні, Мене не пустить й до порога. І я вернусь додому знов, І радістю рідні потішусь, І в тихий вечір під вікном На рукаві своїм повішусь. І все завмре і промайне, І верби чола посхиляють, І необмитого мене Під гвалт собачий поховають. А місяць буде лить і лить В озера сріберне проміння, А Русь, як нині, буде жить В гульбі і в плачі попідтинню.
|