|
Подай на щастя лапу, Джім, Такої лапи я не бачив зроду. Повиймо вдвох при місяці яснім На лагідну, безвітряну погоду. Подай на щастя лапу, Джім. Голубчику, та не лижись аж так. Хоч найпростіше мусиш зрозуміти. Таки не знаєш ти життя на смак, Не знаєш, що на світі варто жити. Господар в тебе милий, знаний скрізь, І завжди він гостям в своєму домі радий, І квапиться, всміхнувшись, кожен гість, Щоб оксамитну шерсть твою погладить. Ти по-собачому красивий, чорт візьми, Ласкавинку в очах не вмієш приховати. Й, нікого не спитавшись, між людьми, Мов п’яний друг, ти лізеш цілуватись. Мій любий Джім, серед гостей твоїх Ти всяких і не всяких знав немало, А та, сумна й мовчазніша од всіх, В твоєму домі часом не бувала? Вона прийде, кажу тобі як другу. І ти зустрінь її іще здаля. Лизни їй замість мене ніжно руку За все, в чім винен і не винен я.
|