|
Про дар його могутній мрію, Виходжу на Тверський бульвар І мовлю: долею Росії Навіки став поетів дар. Блондинистий, аж біло-сизий, З легенд посталий, мов туман, Ти, Олександре, був гульвіса, Як я сьогодні хуліган. Та образ твій горить яскраво, Не скрався плетивом забав, У бронзі кованої слави Ти гордо голову підняв. Стою, немов у час причастя, Відповідаючи тобі – Я вмер би від такого щастя, Вподібнений твоїй судьбі. Але, обмовлений і гнаний, Ще довго я вестиму спів, Аби і він в краю коханім У бронзі продзвеніть зумів.
|